Лікування синдрому Дюшена стовбуровими клітинами

Синдром Дюшена: причини, прояви та методи лікування

Синдром Дюшена (хвороба Дюшена), або прогресуюча м’язова дистрофія – це важка, злоякісна форма генетично обумовленої міодистрофії. Міодистрофія Дюшенна це патологія м’язової системи, для якої характерна виражена слабкість м’язів, що стає помітною у ранньому віці (до 3-5 років), швидко прогресує та поширюється. Відбувається ураження скелетної, дихальної мускулатури та м’язової тканини серця. Вперше ця форма міодистрофії була описана в 1853 році французьким неврологом Дюшеном.

Міодистрофія Дюшена: що це таке та чому вона виникає

М’язова дистрофія Дюшена – це генетична патологія з рецесивним типом спадкування, пов’язана з мутацією одного з генів Х-хромосоми, а саме гена DMD, що кодує білок дистрофін. Хворіють переважно хлопчики, випадки синдрому Дюшенна у дівчат є дуже рідкісними, поодинокими, вони пов’язані з хромосомними аномаліями, каріотипом ХО, гонадотропним мозаїцизмом. Жінки можуть бути носіями дефектного гена, ймовірність народження в такої жінки хлопчика, хворого на міодистрофію Дюшена, чи дівчинки, що теж буде носієм, складає 50%. Також існує ймовірність народження хворої дитини у жінки, що не є носієм, внаслідок спонтанної мутації гена DMD у яйцеклітині. У жінок-носіїв відсутні типові для міодистрофії Дюшенна симптоми прогресуючої м’язової дистрофії з ранньою маніфестацією, але часто спостерігаються порушення функції серцевого м’яза, скелетних м’язів.
Дистрофін – білок, що входить до складу м’язових волокон, забезпечує зв’язок між білками в основі клітин і волокон м’язової тканини та мембранами, що їх оточують. Відсутність чи неповноцінність дистрофіну призводить до порушення стабільності складних білкових комплексів. Скорочення м’язових волокон супроводжується розтягуванням клітинних мембран. У нормі мембрани завдяки дистрофіну добре опираються таким навантаженням та зберігають цілісність, а при його дефіциті відбувається руйнування м’язових клітин (міоцитів). М’язова тканина поступово заміщується жировою та сполучною, її здатність скорочуватись знижується, втрачається м’язова сила та тонус, м’язи атрофуються.
При синдромі Дюшена дистрофін взагалі не синтезується, тому м’язова слабкість прогресує дуже швидко, хвороба має злоякісний перебіг з дебютом у віці 1-5 років і повним знерухомленням у віці 12-15 років. Середня тривалість життя хворих – 15-25 років, причиною смерті зазвичай стає серцева чи дихальна недостатність. Існує також доброякісний різновид прогресуючої міодистрофії, пов’язаний з мутацією гена DMD – міодистрофія Беккера. При цій патології кодується вкорочений білок дистрофін, м’язова дистрофія маніфестує у більш пізньому віці (8-10 років) та прогресує повільно.

Як розпізнати хворобу Дюшена: симптоми та ознаки

У дітей, хворих на міодистрофію Дюшенна, ранні ознаки можуть проявлятись вже на 1 році життя у вигляді незначного відставання термінів розвитку моторики. Дитина з синдромом Дюшена починає повзати, сидіти, самостійно зводитись на ноги та ходити пізніше, ніж передбачено нормами. При цьому хворий відрізняється від однолітків більш вираженою незграбністю, гірше тримається на ногах, часто спотикається, падає.
При синдромі Дюшена симптоми наростають поступово та стають більш вираженими на 3-4 році життя. Запідозрити прогресуючу м’язову дистрофію дозволяють такі ознаки:● патологічно підвищена втомлюваність – дитині важко подолати значну дистанцію, спуститися/піднятися сходами, після такої активності потрібен тривалий відпочинок;● формується характерна «качина хода», перевалювання з ноги на ногу;● дитині доводиться шукати додаткову опору, використовувати допоміжні прийоми, щоб підвестися з положення сидячи почіпки. Вона спирається руками спочатку на підлогу, потім на власні коліна, стегна (симптом Говерса);● скарги на болі у м’язах, спині;● поступова втрата моторних навичок, здобутих раніше.
При міодистрофії Дюшена симптоми, пов’язані з опорно-руховою функцією, можуть поєднуватись з іншими проявами:● відхилення у поведінці;● затримка мовленнєвого розвитку, порушення артикуляції;● труднощі з концентрацією уваги;● затримка фізичного розвитку, дефіцит маси тіла;● болі в області серця, пришвидшене серцебиття, задишка;● загальна слабкість, надмірна пітливість.
Атрофія м’язів при синдромі Дюшенна відбувається у певній послідовності. В першу чергу, уражаються м’язи стегон і тазового поясу, згодом патологічний процес поширюється вгору, охоплює спинні та плечові м’язи. Хворі мають характерну фігуру з тонкою талією, лопатками, що видаються, стирчать, і збільшеними литковими м’язами (відбувається їх псевдогіпертрофія за рахунок розростання жирової та сполучної тканини). Прогресуюча атрофія скелетної мускулатури супроводжується:● порушенням сухожильних рефлексів;● кістково-суглобовими деформаціями (викривлення хребта, деформації грудної клітки, стоп);● прогресуючими обмеженнями рухової активності (в середньому у 12 років підлітки втрачають здатність ходити, а в 15 взагалі не можуть здійснювати будь-які активні рухи);● порушенням функціонування дихальної мускулатури, скороченням життєвої ємності легень;● кардіоміопатією з комплексом серцево-судинних порушень (аритмії, нестабільний артеріальний тиск).

Як здійснюється діагностика синдрому Дюшена

При міодистрофії Дюшенна діагностика складається з:● вивчення клінічних симптомів, скарг, збору особистого та сімейного анамнезу;● загального та неврологічного фізикального обстеження – оцінки особливостей ходи, постави, тілобудови, м’язового тонусу та сили, об’єму рухів, перевірки рефлексів, чутливості, рухових і когнітивних функцій тощо;● інструментальних досліджень – різних видів електроміографії (ЕМГ), електронейроміографії (ЕНМГ), УЗД м’язів, електро- та ехокардіографії;● лабораторних досліджень – біохімічного аналіза крові на низку ферментів (креатінінкіназу, лактатдегідрогеназу, амінотрансферази), генетичного дослідження (пошук мутацій гену DMD). Якщо ДНК-аналіз не виявляє мутацій, для підтвердження діагнозу проводиться біопсія та гістологічне, імунохімічне дослідження м’язової тканини.
Проводиться диференційна діагностика з іншими вродженими міодистрофіями та міопатіями, запальними та метаболічними міопатіями, міостеніями, хворобами мотонейрону.

Як здійснюється лікування міодистрофії Дюшена

При міодистрофії Дюшенна лікування здійснюється у симптоматичному та патогенетичному напрямках (полегшує прояви хвороби Дюшена та впливає на механізм її розвитку). Складові лікування:● медикаментозна терапія глюкокортикостероїдами для уповільнення прогресування м’язової слабкості, підтримки дихальної та серцевої функції, зниження ризику ортопедичних ускладнень;● метаболічна терапія (вітаміни групи В та Д, препарати кальцію, Л-карнітин, коензим Q10), спрямована на покращення обмінних процесів та мінімізацію побічних ефектів медикаментозної терапії;● немедикаментозна терапія (ЛФК, масаж, механотерапія, фізіотерапевтичні процедури) у поєднанні з використанням ортопедичних виробів і технічних засобів реабілітації проводиться для підтримки фізичної активності, попередження контрактур;● респіраторна підтримка, моніторинг дихальної функції та газового складу крові, за потреби – організація штучної вентиляції легень. При помірному порушенні дихальної функції здійснюється маскова ШВЛ, на пізніх стадіях проводиться трахеостомія та апарат підключається до трубки.
Також ведуться розробки препаратів для відновлення синтезу дистрофіну шляхом впливу на одиниці генетичного коду. Наразі клінічна ефективність таких препаратів вважається недоведеною.

Профілактика хвороби Дюшена: як зменшити ризик ускладнень

Профілактика хвороби Дюшена поділяється на первинну та вторинну. Оскільки можливості сучасної медицини не дозволяють усувати генетичні мутації, первинна профілактика спрямована на попередження народження дітей з синдромом Дюшена. ЇЇ складові:● медико-генетичне консультування родин з обтяженим сімейним анамнезом, виявлення жінок-носіїв дефектного гену DMD на етапі планування вагітності;● пренатальна ДНК-діагностика плоду у жінок групи ризику.
Вторинна профілактика спрямована на попередження важких ускладнень у хворих з синдромом Дюшена. Її складові:● індивідуальна розробка схеми терапії глюкокортикостероїдами, ретельний моніторинг стану дитини для вчасного виявлення побічних ефектів;● регулярне проведення обстежень (лабораторні аналізи, ЕКГ та ЕхоКг, денситометрія, рентгенографія хребта) та оглядів у вузьких спеціалістів (ортопеда, кардіолога, пульмонолога, гастроентеролога та інших) для вчасного виявлення перших проявів ускладнень;● контроль проведення планових щеплень, імунізація від грипу та пневмококових інфекцій;● дієтотерапія (високий вміст білків, вітамінів та мікроелементів у раціоні), вітамінотерапія;● дозована, відповідна стану хворого та стадії захворювання фізична активність під контролем реабілітологів, інструктора ЛФК, медперсоналу, батьків. Зокрема, рекомендовані плавання, їзда на велосипеді, вправи на розтяжку;● використання допоміжних засобів для підтримки функціонування опорно-рухового апарату (ортези, вертикалізатори тощо);● навчання методів контроля дихальної функції та підтримки функціонального об’єму легень, полегшення відкашлювання.

Інноваційне лікування синдрому Дюшена стовбуровими клітинами

До інноваційних методів лікування синдрому Дюшенна та його ускладнень відноситься клітинна терапія (терапія стовбуровими клітинами). Стовбурові клітини чинять комплексний вплив:● протизапальний (полегшують прояви хвороби Дюшена);● протифіброзний (пригнічують процес заміщення м’язової тканини сполучною);● регенеративний (стимулюють відновлення пошкоджених внаслідок дефіциту дистрофіну клітин м’язової тканини).● Терапія стовбуровими клітинами в комплексі з традиційними методами лікування синдрому Дюшена сприяє покращенню функцій серцевого та скелетних м’язів, збільшенню фізичної витривалості та об’єму рухів. Прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена – досить рідкісна, але дуже тяжка хвороба, що призводить до інвалідизації та ранньої смертності. На сьогоднішній день не існує медикаментозних чи немедикаментозних засобів, що могли б вилікувати міодистрофію Дюшенна. Лікування спрямоване на подовження тривалості та покращення якості життя хворих, підтримку опорно-рухової, серцевої, дихальної функції, зниження ризику важких ускладнень. Терапія синдрому Дюшена стовбуровими клітинами – інноваційний метод, що не замінює традиційні методи лікування, але може підвищити їх ефективність.